Сковорода Григорій Савич: Афорізми.

...істина є безначальна.
...Все те не наше, що нас покидає.
...з усіх втрат втрата часу найтяжча...
...коли хто веселий, той і в хворобi здоровий. Не всякий, тілом здоровий, весело живе. Тож видно, що одна річ здоров’я й інша річ – веселість душi.
...людська душа і друг, безсумнівно, цiннiш а все інше.
...найгірша хвороба – хворіти духом.
...найкраща помилка та, яку допускають при навчаннi.
...найнижча посада буває людинi причиною щастя, коли до неї є природний нахил.
...нам треба найретельнiше дбати про те, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того – неоцiненний скарб, по недбальству не потрапити на щось пiдроблене i мниме, що називається пiдлесником.
...не суди лиця, суди слово...
...немає смертельнiшої для суспільства виразки, як марновiрство – сховок лицемiрам, прикриття шахраям, затiнок дармоїдам, стрекало і піджога недоумкуватим.
...охота – мати праці, праця все перемагає.
...помилки друзів ми повинні уміти виправляти або зносити, якщо вони не серйозні.
...правдиве начало скрізь живе...Через те воно не частка і не складається з часток, але ціле...
...розумним і добрим серцям набагато миліший і поважнiший природжений чесний швець, ніж неприроджений статський радник.
...ситість тілесна не дасть бадьоростi серцю, позбавленому своєї їжі.
...сміх є рідний брат радості...
...соколи i орлами вгору, в простiр чистого неба нехай пiдносяться, залишивши трясовину для низького невiгластва.
...ти зверни увагу не на вишуканість, а на те, чи мислимо ми благочестиво, на силу висловлених думок визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
...хороша любов є та, яка є iстинною, міцною і вічною.
...хто сліпий, тому скрізь нiч... Якщо ти темрява – скрiзь для тебе пекло.
...хто дочекається кiнця у вічноплинному джерелі?
...я буду з тобою в пам’яті, в думці, в мовчазнiй бесiді: до такого ступеня любов сильнiша самої смерті!
...я люблю тривожитися душею за благополуччя друзiв, щоб коли–небудь зазнати також і втіхи... Бо що може бути приємнішим, ніж любов друга?
...як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і мiж негідними людьми не виникає дружби.
...як хто посiє в юності, так пожне в старості.
3атiнок тіні милий, а нiч темряві люба. Близьке до близького схильне, а приязнь обох зливає воєдино. І сам ти такий, яке те, що любиш і осягаєш.
I нiхто не може вбити в собi зло, коли не втямить спершу, що таке те зло, а що добро. А не взнавши того в себе, як можна взнати й вигнати у iнших.
I мудрий часто спотикається.
Iстина спалює i нищить усi стихiї, показуючи, що вони лише тiнь її.
[Любов] ... є джерело всього життя...
Іншого шляху для нього і вiдмiнного вiд першого простування.
Існування означає: родитися, годуватися, рости і зменшуватися, а життя є плодопринесення, яке проросло вiд зерна істини, що царить в серці їх.
Істина спалює і нищить усі стихії, показуючи, що вони лише тінь її.
Істинна дружба, правдиве щастя і пряма юність ніколи не зiстаряться.
А я як був, так i тепер – одорожнiй.
Бiльше думай, а тодi вирiшуй. Спiши повiльно!
Більше думай і тоді вирішуй.
Бачити гаманця i не знати, шо в ньому,– це значить, бачивши, не бачити. Очевидно, треба скрiзь дивитися подвiйно: одне брати в душу, а друге у розум.
Бачиш, що свiтло премудростi тодi входить у душу, коли чоловiк два єства пізнає: тлiнне та вiчне.
Без ядра горiх нiщо, так само, як i людина без серця.
Без бажання все важке, навiть найлегше.
Без ядра горiх ніщо, так само як і людина без серця.
Без смаку страва, без очей погляд, без керма корабель, без толку мова, без природи справа... є те саме, що без розмiрiв будувати, без закрою шити..., а без такта танцювати...
Без ядра горіх ніщо, так само як і людина без серця.
Безумцевi властиво жалкувати за втраченим i не радiти з того, що залишилося.
Безумцеві властиво жалкувати за втраченим і не радіти з того, що лишилось.
Бери вершину i матимеш середину.
Бери вершину і матимеш середину.
Блаженство буде там, де є приборкання пристрастей, а не їхня вiдсутнiсть.
Будь ласка, вiдчуй, що розумним i добрим серцям набагато милiший i шанованiший природний i чесний швець, нiж безприродний статський радник.
Будь вовк кухарем, ведмiдь м’ясником, а лошак пiд верхівцем. Це справа чесна. Коли ж вовк грає на сопілцi, ведмiдь танцює, а лошак носить поноску, не можна не сміятись. Всяка нешкiдлива непристойність смiшить. А коли вже став вовк пастухом, ведмiдь ченцем, а лошак радником, це вже не жарт, а біда.
Бути щасливим – це значить пiзнати, знайти самого себе.
Бути пророком чи фiлософом – це прозрiти над пустелю, над стихiйне бродiння щось нове, котре не cтарiє, дивне i вiчне, i вiстити про те.
Буття i слава iменi нероздiльнi, як добре зерно iз гiлками, як джерело із потоками, як сонце з промiнцем. Марнославство ж, як трава, що росте на покрiвлях, передчасно мусить засохнути.
В усякому разi будьмо незлобивi!
В усіх науках і мистецтвах плодом є вірна практика.
Вiнець хвали – старiсть.
Вiрно, що більше єлею має в своїх гладеньких словах улесник, анiж батько, коли карає, що фальшива позолота блищить краще вiд самого золота... Але згадай приказку: «Вихвалявся гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема».
Вiрю, що бiльше єлею має в своїй гладкостi улесник, нiж батько, коли карає, i що фальшива позолота блищить краще вiд самого золота... Але згадай приказку: “Вихвалявся гриб гарною шапкою, та що з того, коли пiд нею голови нема”.
Вірю, що більше єлею має в своїх гладеньких словах улесник, аніж батько, коли карає, і що фальшива позолота блищить краще від самого золота... Але згадай приказку: «Вихвалявся гриб гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема».
Веселiсть – це здоров'я гармонiйної душi. Душа, вражена якимсь пороком, не може бути весела.
Видно, що життя оживає тодi, коли думка наша, люблячи iстину, дослiджує стежини й, а зустрiвши око її, торжествує й веселиться цим незаходимим свiтлом
Видно, що життя живе тоді, коли думка наша, люблячи істину, любить висліджувати стежинки її, і, зустрівши око її, торжествує і радіє з цього незаходимого свiтла.
Визначай смак не а шкаралупою, а за ядром.
Визначай смак не по шкаралупі, а по ядру.
Воiстину, моя самотнiсть вiдкрила менi небо!
Вода без риби, повiтря без пташок, час без людей бути не можуть.
Вода без риби, повітря без пташок, час без людей бути не можуть.
Всiх подарункiв дружніх миліше сам друг тому, хто взаємно є друг.
Все минає, але любов після всього зостається.
Все – трава i лушпиння, все – х i тiнь, все минає; серцем же людина вiчна.
Все минає, любов же нiколи, все тебе облишить, крiм любого, в тобi сущого.
Все минає, але любов після всього зостається.
Всяка їжа i пиття смачнi й кориснi, але треба знати час, мiсце, мiру й особу.
Всяка їжа і пиття смачні й корисні, але треба знати час, місце і міру.
Глупiсть тисячi нерозумних живописцiв не може примусити нас зневажати живописне мистецтво, а научає, що ця наука многотрудна, i тiльки дехто з величезної кiлькостi любителiв її осягає.
Годi побудувати словом, коли те саме руйнувати дiлом
Де ти знайдеш жар, коли весь вогонь чеснот загас?
Де серце повне вагань, там огида i нудьга.
Демон проти демона не свiдчить, вовк вовчого м'яса не їсть.
Демон проти демона не свідчить, вовк вовчого м'яса не їсть.
Для шляхетної людини нiщо не є таким важким, як пишний бенкет, особливо коли першi мiсця на ньому займають пустомудрi.
Для мене нема нiчого дорожчого чи солодшого, нiж душа, яка мене любить, хоч би бракувало всього іншого.
Для шляхетної людини ніщо не є таке важке, як пишний бенкет, особливо коли перші місця на ньому займають пустомудрі.
До яких порокiв призводять здоров'я з багатством? Цiлi республiки через те пропали. Чому ж ти багатства бажаєш як щастя? Щастя нещасливим не ро6ить. Чи не бачиш i тепер, скiлькох багатство, як навiдь свiтового потопу, пожерло, а душi їхнi вiд надмiрних затiй, як млинове камiння, самi себе з'їдаючи, без зерна крутяться.
Добра слава краще м'якого пирога.
Добра, тобто справжня людина, завжди виносить добре із доброго скарбу серця.
Добрий розум робить легким будь-який спосiб життя.
Добрий розум, робить легким будь–який спосіб життя.
Довго сам учись, коли хочеш учити iнших. В усiх науках та мистецтвах плодом є правильна практика.
Довго сам учись, коли хочеш навчати інших.
Дружать тiльки з тими, до кого вiдчувають особливе духовне ваблення.
Дуже правильно сказано: той, хто не має ворогiв, не має також і друзiв.
Думки, наче повiтря; його годi побачити, але воно твердiше землi i сильнiше води: ламає дерева, руйнує будiвлi, жене хвилi й кораблi, їсть залiзо i камiнь, гасить і роздуває полум'я. Так i думки сердечнi – начебто немає їх, але вiд цiєї iскри пожежа, хвилювання i руїна, вiд цього зерна залежить цiле дерево нашого життя.
Духовна зброя сильніша за тілесну...
Живуть на землі й тi, хто ні про що не думає, як лиш розбагатіти, нажертися, напитися, нарядитися. Тікайте від розмов з цими пожадливими до наживи. В серці їх погане сім’я виплоджує жовч і зміну отруту, що вбиває душу.
Життя наше – це подорож, а дружня бесiда – не вiзок, що полегшує мандрiвниковi дорогу
Життя не те означає, щоб тільки їсти та пити, але й бути веселим та бадьорим.
З видимого пiзнавай невидиме.
З лиця людину можна примiтити, а не з підошви.
З плодiв та i того, який кiнець, суди всяку справу.
З усіх утрат втрата часу найтяжча.
З видимого пізнавай невидиме.
Зi змiною сутi одне стає іншим за своїм буттям.
Збери всерединi себе свої думки i в собi самому шукай справжнiх благ. Копай всерединi себе криницю для тiєї води, яка зросить твою оселю, i сусiдську.
Збери перед собою живописцiв та архiтекторiв i пізнаєш, що живописна iстина мало де iснує, а найбiльшу юрбу їхню посiло невiгластво i немистецтво.
Збери всерединi себе свої думки і в собi самому шукай справжнiх благ. Копай всерединi себе криницю для тії води, яка оросить i твою оселю, і сусiдську.
Збери всередині себе свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе криницю для тої води, яка зросить і твою оселю, і сусідську.
Звірившись на море, ти перестаєш належати сам собі.
Звичайно, з нового поняття у головi мандрiвника повинно виникати бажання.
Звичайно, кожного свiту машина має своє небо з пливучими в нiм планетами.
Здоровий та чистий смак усiм задоволений, а засмiчене горло без мiри i смаку жере.
Землеробство вдесятеро лiпше всiх кручених наук, тому що воно для всiх найпотрiбнiше.
Зовсiм мертва душа людська, позбавлена природного свого дiла, вона подiбна каламутнiй та смердючiй водi, в тiснотi умiщенiй.
Зрозумiй одне тiлъки яблучне зерно, i досить тобi. Коли в нiм сховалося дерево з коренем, гiлками, листям та плодами, то можна в ньому вiднайти незчисленнi мiльйони садiв, осмiлюся сказати, i незчисленнi світи.
Кожен народжений, який усiм серцем шукав, безперечно знайде i побачить те, що помiтити можуть очi не всiх людей, а лише блаженних.
Кожен є той, чиє серце в нiм: вовче серце – справдешнiй вовк, хоч обличчя людське; серце боброве – бобер, хоч вигляд вовчий; серце вепрове – вепр, хоч подоба бобра.
Кожного вабить до себе своя пристрасть.
Коли ти не озброїшся супроти нудьги, то стережись, аби ця тварюка не зiпхнула тебе не з мосту, як то кажуть, а з чесноти у моральне зло.
Коли велика справа – нувати над тiлами, то ще бiльша – керувати душами.
Коли твердо йдеш шляхом, яким почав iти, то, на мою думку, ти щасливий.
Коли не можу нiчим любiй Вiтчизнi прислужитися, в усякому разi з усієї сили намагатимуся нiкому нi в чому не шкодити.
Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади.
Коли хто мандрує по планетах, блукає весь вiк по iсторiях, чи може взнати, що дiється у серцi?
Коли зерно добре, добрими насолоджуєшся плодами.
Коли вовк грає на свирiль, ведмiдь танцює, а лошак носить поноску, годi не смiятися. Кожна нешкiдлива невiдповiднiсть смiшить. А коли вже вовк став пастухом, ведмiдь ченцем, а лошак радником – це не жарт, а бiда. О коли б ми пiзнали, як це суспiльству шкiдливо.
Коли зачинається курча, тодi псується яйце
Коли любиш неправду, ненавидиш свою душу
Коли повз тебе проходить п'яний, ти так думай: Бог дав тобi видовище, щоб ти на чужому прикладi усвiдомив, яке велике зло пияцтво – бiжи вiд ньoго!
Коли є червiнець, навiщо бажати, щоб i гаманець був золотий.
Коли в тебе людське серце – спiвчувай, а якщо хочеш – ревнуй і гнiвайся, та уникай ворогування і злобної зарозумiлостi з ядучою насмiшкою.
Коли хто не має нового серця, тому весь світ є старе лахмiття. Коли чия душа тужить, тому весь свiт плаче. Коли чиє серце мучиться i страждає, тому весь рiк без свята... Коли чий розум мертвий, тому весь вiк без життя.
Коли ти не озброїшся проти нудьги, то стережись, аби ця тварюка не спихнула тебе не з мосту, як то кажуть, а з чесноти в моральне зло.
Коли велика справа — панувати над тілами, то ще більша — керувати душами.
Коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий.
Коли не зможу нічим любій вітчизні прислужитись, в усякому разі з усієї сили намагатимуся ніколи ні в чому не шкодити.
Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади.
Кому душа болить, тому весь свiт плаче.
Кому душа болить, тому весь світ плаче.
Краще голий та правий, нiж багатий та беззаконний.
Краще голий та правдивий, ніж багатий та беззаконний.
Лiд на те й родиться, аби танути.
Лiлея не знає фабрик – вона i без них красна.
Лід на те й родиться, аби танути.
Легенький повiтряний шум – випущене з вуст слово, але воно часто чи смертю разить, чи у веселiсть уводить i оживляє душу. Мала птиця півень лева лякає, а миша – слона
Люблю джерело i початок – вiчнi струменi, що течуть вiд випарiв серця свого. Рiки стiкають, потоки висихають, струмки зникають, тiльки джерело вiчно дихає випаруваннями, оживляє i прохолоджує. Одне джерело люблю.
Любов виникає з любовi; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
Любов ніяким чином не може бути вiчною і мiцною, якщо породжується тлiнними речами, тобто багатством...
Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам першим люблю.
Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.
Майбутнiм ми маримо, а сучасним гордуємо: прагнемо того, чого немає, i нехтуємо те, що є, так нiби минуле зможе вернутись назад або напевно мусить здiйснитися сподiване.
Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутись назад, або напевно мусить здійснитися сподіване.
Математика, медицина, фiзика, механiка, музика зi своїми сестрами – м глибше їх пiзнаємо, тим сильнiше палять серце наше голод i спрага.
Математика, медицина, фізика, механіка, музика зі своїми сестрами — чим глибше їх пізнаємо, тим сильніше палять серце наше голод і спрага.
Мудрi люди, плаваючи на кораблi, вивчають для свого пожитку нещастя iнших i позирають на них згори, як гомерiвськi боги.
Мудрець мусить i з гною вибирати золото.
Мудрець мусить і з гною вибирати золото.
Нi про що не турбуватися, нi за чим не турбуватися – начить не жити, а бути мертвим, адже турбота – х душi, а життя – це рух.
Нi про що не турбуватися, ні за що не переживати – значить не жити, а бути мертвим, адже турбота – рух душі, а життя – це рух.
Ніхто не може вбити в собі зло, коли не втямить спершу, що таке зло, а що добро...А не взнавши свого у себе, як можна взнати і вигнати його в інших.
Ніхто не пожне мiцної слави від будь–якого покликання, якщо працю за цим покликанням не вважатиме за найсолодшу, більшу вiд самої слави втiху.
На новий путівець шукай новi ноги.
На звивистих шляхах, по горбах i через глибокi рови мчить недосвiдчений вершник, якщо вiн погано править конем.
На новий путівець шукай нові ноги.
Надмiр породжує пересит, пересит – нудьгу, нудьга ж – душевну тугу, а хто хворiє на це, того не назвеш здоровим.
Надмiрність породжує пересиченість, пересиченiсть – нудьгу, нудьга ж – душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим.
Надмір породжує пересит, пересит — нудьгу, нудьга ж — душевну тугу, а хто хворіє на се, того не назвеш здоровим.
Найбільша справа, коли вона без природженостi робиться, втрачає свою честь і вартiсть.
Найкраща помилка та, якої допускаються у навчаннi
Насiння лихих справ – хi думки.
Наскiльки трудне все те, що непотрiбне дурне! Наскiльки легке і солодке все, що істинне і потрiбне.
Наступний, весело освiтлений день – вiд учорашнього, так само як добра старiсть – нагорода хорошої юностi.
Наступний, весело освітлений день — плід учорашнього, так само як добра старість — нагорода гарної юності.
Нащо ж мені докоряти,
Що в селі родила мати?
Нехай у тих мозок рветься,
Хто високо в гору дметься.
Не все те отрута, що неприємне на смак.
Не досить, щоб сяяло свiтло денного сонця, коли свiтло голови твоєї затьмарене.
Не любить серце, не бачачи краси.
Не за обличчя судiть, а за серце.
Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.
Не називай солодким те, що породжує гiркоту.
Не роби благим зла, а плотi – Богом.
Не все те недiйсне, що недосяжне дитячому розумовi.
Не розум вiд книг, а книги вiд розуму створилися.
Не дивина дорогу вiднайти, але нiхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та iншого веде – в цьому i важкiсть.
Не кожен горiх iз ядром, i не кожна стеблина iз зерном.
Не уподiбнюйся кроту, що в землю закопався. Як тiльки ненароком прориється на повiтря – ох яке воно йому противне!
Не кiнець те, пiсля чого ще щось має бути. Пiсля справжнього кiнця нiчого бути не може.
Не тiло, а душа є людиною.
Не будь нахабний i не вважай недостатнiм те, що тобi незрозумiле.
Не буде тверезий той, хто перевантажує себе їжею, хоча б вiн i не пив вина.
Не той убиває коня, хто годує його простим кормом, а той, хто дає багато вiвса i не дотримує мiри в їздi.
Не той щасливий, хто бажає кращого, а хто задоволений тим, чим володiє.
Не той дурний, хто не знає (ще такий, котрий усе знає, не народився), але той, хто знати не хоче. Зненавидь глупоту: тодi хоч i дурний, а будеш у числi блаженних.
Не знайдеш дня без темряви і свiтла, а року без зими і тепла...Не знайдеш і стану, щоб iз гiркого та солодкого не був змiшаним... Так весь світ складається... Протилежнe протилежному сприяє.
Не хапайся за хвіст, поминувши голову.
Не все те невірне, що тобі незрозумiле.
Не вихваляйся твоєю прозорливістю.
Не можна збудувати словом, коли те ж саме руйнувати ділом.
Не все те отрута, що неприємне на смак.
Не досить, щоб сяяло світло денного сонця, коли світло голови твоєї затьмарене.
Не любить серце, не бачачи краси.
Не за обличчя судіть, а за серце.
Не може не блудити нога твоя, коли блудить серце.
Не називай солодким те, що породжує гіркоту.
Не все те недійсне, що недосяжне дитячому розумові.
Не дивина дорогу віднайти, але ніхто не хоче шукати, кожен своїм шляхом бреде та іншого веде — в цьому і важкість.
Не розум від книг, а книги від розуму створились.
Невже ти не чув, що сини вiку мудрiшi вiд синiв дня?
Невже ти не чув, що сини віку мудріші від синів дня?
Немає нiчого небезпечнiшого, нiж пiдступний ворог, але немає нiчого отруйнiшого вiд удаваного друга.
Немає нещасливiшого, коли душа болить. Вона болить тодi, коли золять думки.
Немає години, непридатної для занять корисними науками, і хто помiрно, але постійно вивчає предмети, корисні як в цьому, так і в майбутньому життi, тому навчання – не труд, а втіха... Хто думав про науку, той любить її, а хто й любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні вiн i здавався бездіяльним.
Немає іншого і бiльшого нещастя, як коли душа болить. Вона болить тоді, коли болять думки.
Немає бiльшоi муки, як хворiти думками, мучитись серцем, мерзнути душею вiд холодного скрежету і відчаю. О, коли б ми цього морозу хоча б вполовину боялись!
Немає нічого небезпечнiшого, нiж пiдступний ворог, але немає нічого більш отруйного вiд удаваного друга... Жоден диявол ніколи не приносить бiльше, нiж такі удавані друзi.
Немає нiчого кращого, як хороше виховання...
Немає нічого небезпечнішого за підступного ворога, але немає нічого отруйнішого від удаваного друга.
Неправда гнобить протидії, але тим дужче бажання боротися з нею.
Неправда гнобить і протидіє, але тим дужче бажання боротися з нею.
Нова людина має i мову нову.
О коли б змога писати так само багато, як i мислити!
О коли б ми в ганебних справах були такi ж соромливi i боязкi, як це часто буваємо ми боязкi i хибно соромливi у порядних учинках!
О глибина премудрої благоти, що сотворила потрiбне неважким, а важке непотрiбним.
О солодкий шлях життя, коли совiсть чистa!
О книги, найкращі порадники, найвірнiші!
О, якби у мене був духовний меч! Я б знищив у тобi скупість, убив розкiш і дух нетверезості, вразив би честолюбство, розтрощив би марнолюбство...
О, коли б змога писати так само багато, як і мислити!
О, коли б ми в ганебних справах були такі ж соромливі і боязкі, як це часто ми буваємо боязкі і хибно соромливі у порядних вчинках!
Облиш забобони, обмий совiсть, а потiм одежу, залиш усi свої хиби i пiдiймайся!
Облиш забобони, обмий совість, а потім одежу, залиш усі свої хиби і підіймайся!
Одна iстина солодка i стара, все iнше – сiно та гриб.
Одна слава – тiнь, другу приймають божi дiти в Авраамовiй пристанi. Суєтна слава, потяг до набуткiв, отруйна пристрасть – це i в пекельнi лихоманки i дочки– хидницi на опалення нечестивого серця. Але iстинна слава, шукання iстинного набутку, свята пристрасть – це нареченi високого духу, якi осолоджують у своїх обiймах чисту душу.
Одне менi тiльки близьке, вигукну я: о школо, о книги!
Очевидно, такий свiт: якщо сам чогось зробити не може, заздрить іншим.
Пiзнаєш iстину – ввiйде тодi в кров твою сонце.
Пізнаєш істину — ввійде тоді у кров твою сонце.
Перш за все батька і матір шануй і служи їм. Вони ж бо видимі портрети тієї невидимої сили, якiй ти стiльки зобов'язаний.
Плаває нещасливо той, хто не вмiє досягти гаванi.
Побiльше думай і тоді вирiшуй.
Повiльна постiйнiсть накопичує кiлькiсть, бiльшу вiд сподiваної.
Подiбне до подiбного веде Бог.
Посудина для води, а не вода для посудини. Через те й душа моя, думки та серце мої кращi мого тiла.
Похибки друзiв ми повиннi вмiти виправляти або зносити, коли вони не серйознi.
Похибки друзів ми повинні вміти виправляти або зносити, коли вони несерйозні.
Правда, що наука робить довершеною природженiсть. Та коли немає природженостi, що тодi наука може зробити? Наука є практика і звичка і є дочка природи. Птах може навчитися літати – не черепаха.
Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати i чого домагатися.
Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати i чого домагатися.
Природа прекрасного така, що, чим бiльше на шляху до нього трапляється перешкод, тим бiльше воно вабить, на зразок того найшляхетнiшого і найтвердiшого металу, який чим бiльше треться, тим чудовiше вилискує.
Природа є першопочаткова всьому причина i саморухома пружина.
Природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього трапляється перешкод, тим більше воно вабить, на зразок того найшляхетнішого і найтвердішого металу, який чим більше треться, тим прекрасніше виблискує.
Роби те, до чого народжений, будь справедпивий і миролюбний громадянин, i досить iз тебе.
Розум завжди любить до чогось братися, і коли вiн не матиме хорошого, то звертатиметься до поганого.
Розум гострий у багатьох, але не всi навчилися мислити
Розум завжди любить до чогось братися, і коли він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого.
Сiється гниле – виростає запашне, сiється жорстке – виростає нiжне, сіється гiрке – виростає солодке, сiється нiсенiтниця та дурiсть – виростає премудре й прозірливе.
Свiт напочатку тiшить, а потiм мучить i карає.
Свiтло вiдслонює нам те, про що ми в темрявi лише здогадувалися.
Свiтло бачиться тодi, коли свiтло в очах є.
Світло відкриває нам те, про що ми у темряві лише здогадувалися.
Серце тодi насичується, коли освiчується.
Серце, запалене пристрастю до золота, яке любить мудрувати про самi лише гаманцi, мiки, валiзи, – це верблюд, що любить пити каламутну воду i який за в'юками не може пролiзти через тiснi дверi в країну вiчностi.
Скiльки зла криється всерединi за гарною подобою: гадюка ховається в травi.
Скiльки ми накидали в наш шлунок священних слiв!
Скільки зла таїться всередині за гарною подобою: гадюка ховається в траві.
Слiпi очi, коли затуленi зiницi.
Сліпі очі, коли затулені зіниці.
Смерть людинi – спокiй.
Соловей вчить спiвати дiтей своїх [...] Батьки суть нашi кращі вчителi.
Солодке пізнає пізнiше той, хто може проковтнути неприємне.
Солодке пізнає пізніше той, хто може проковтнути неприємне.
Сповiрившись на море, ти перестаєш належати сам собi.
Справдi всяка страва i пиття корисні і добрi є, але знати треба час, мiсце, міру i особу.
Схильнiсть до дружби нi куплею, нi проханням, нi насиллям не досягається...
Тiлом ми нiщо, але думкою щось, та ще й велике.
Тiнь яблунi не заважає.
Тінь яблуні не заважає.
Так само, як боязкi люди, захворiвши пiд час плавання на морську хворобу, гадають, що вони почуватимуть себе краще, коли з великого судна пересядуть на невеликого човна, а звiдти знову переберуться у тривесельник, але нiчого не досягають цим, бо разом iз собою переносять жовч i страх,– так і життєвi змiни не усувають з душi того, що завдає прикростi і непокоїть.
Так як в органi одне повiтря через рiзнi трубки рiзнi голоси витворює, отак у людському тiлi один розум по– iзному діє, розкладаючись на рiзнi складники.
Так само як боязкi люди, захворівши під час плавання на морську хворобу, гадають, що вони почуватимуть себе краще, коли i великого судна пересядуть на невеличкого човна, а вiдти знову переберуться у тривесельник, але нiчого сим не досягають, бо разом i собою переносять жовч і страх,– так і життєві змiни не усувають з душі того, що завдав прикростi і непокоїть.
Так само як боязкі люди, захворівши під час плавання на морську хворобу, гадають, що вони почуватимуть себе краще, коли з великого судна пересядуть до невеличкого човна, а відти знову переберуться у тривесельник, але нічого сим не досягають, бо разом з собою переносять жовч і страх, — так і життєві зміни не усувають з душі того, що завдає прикрості і непокоїть.
Ти не можеш вiднайти жодного друга, не нашукавши разом з тим i двох-трьох ворогiв.
Ти робиш найкращу i для тебе рятiвну справу, коли твердо йдеш шляхом доброго глузду.
Ти не можеш віднайти жодного друга, не нашукавши разом з ним і двох–трьох ворогів.
Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу, коли твердо ступаєш по шляху доброго глузду.
То навiть добре, що Дiоген був приречений на заслання: там вiн узявся до фiлософiї.
То навіть добре, що Діоген був приречений на заслання: там він узявся до філософії.
Тодi лише пізнається цiннiсть часу, коли вiн утрачений.
Тоді лише пізнається цінність часу, коли він втрачений.
Той розумiє юнiсть, хто розумiє старiсть.
У тих, хто душею низький, найкраще з написаного i сказаного стає найгiршим.
У низьких та похмурих зовнішностях, як у ветхiй одежi, часом ховається премудрiсть, якої не знало людське серце, i то така, що її жодна коштовнiсть недостойна.
У тих, хто душею низький, найкраще з написаного і сказаного стає найгiршим.
У тих, хто душею низький, найкраще з написаного і сказаного стає найгіршим.
Уникай товариства поганих людей!
Уподiбнюйсь пальмi; чим мiцнiше стискає її скеля, тим швидше й прекраснiше здiймається вона догори.
Уподібнюйся пальмі: чим міцніше її стискає скеля, тим швидше і прекрасніше здіймається вона догори.
Фарби на картинi кожен бачить, але щоб побачити малюнок і живопис, потрiбне друге око. Хто ж його не мав, той слiпий у живописi. Гру музичного iнструменту кожне вухо чує, але щоб вiдчути смак схованої у грi гармонi, треба мати вухо таємного розумiння, а хто позбавлений того, цей нiмий у музицi.
Хiба розумно чинить той, хто, починаючи довгий шлях, в ходi не дотримує мiри?
Хiба свiт i народ – не лiпше видовище, ще й дармове, подiбно до вiдомого Пiфагорового торжища? Ти бачиш, як один стогне пiд тягарем боргiв, другий карається честолюбством, третiй – скнарiстю, четвертий – хворобливим бажанням споглядати безглуздi речi.

Сковорода Григорій Савич

вівторок, 4 вересня 2012 р.

Афорізми.

Немає коментарів:

Дописати коментар

Автори

Шукати в цьому блозі

Загальна кількість переглядів сторінки

вівторок, 4 вересня 2012 р.

Афорізми.

Немає коментарів:

Дописати коментар

вівторок, 4 вересня 2012 р.