Уривки із листів

До Я. Правицького
З Маначинівки 1785 року, жовтня 3-го дня
Хай буде з тобою той мир, що вищий всякого розуму!
Пробач мені, коли чимось скривдив тебе, перебуваючи серед Вас. Ти знаєш, що я дратівливий, але ти знаєш також, що від природи я схильний до людяності і незлобивості, які стверджують людину. Добра, тобто справжня, людина завжди виносить добре із доброго скарбу серця.
І все ж більшість моїх друзів такі, що ладні, зі свого боку, дратувати мене, коли я намагаюся попередити будь-які їхні нерозумні вчинки, при цьому вони не зважають на те, що я керувався доброзичливістю, коли це робив. Бо справді, людське серце і розум аж ніяк не можуть бажати зла людям. І я так само, коли роздратований або маю поганий настрій, роблю це, не бажаючи зла. Але ті, хто вважають, що мені не властива лагідність душі, помиляються або виступають проти істини. Бо як ліки не завжди приємні, так і істина часто буває сувора. І немає таких, які б завжди корисне поєднували з приємним...

Лист Григорія Сковороди до Артема Дорофейовича
З Густинської пустелі Полтавської губернії Прилуцького повіту, 1779, лютого 19.
Люб'язний добродію, Артеме Дорофейовичу! Радуйтесь та веселіться!
Ангел мій охоронець нині зі мною звеселюється пустелею. Я до неї народжений. Старість, бідність, смиренність, безжурність, незлостивість — ось мої з неї співжилиці. Я їх люблю, а вони мене. А що я роблю в пустелі? Не питайте. Нещодавно один про мене запитував: «Скажіть мені, що він там робить?» Коли б я в пустелі від тілесних хвороб лікувався, чи стеріг пасіку, чи працював, чи ловив звіра, тоді б Сковорода, на їхню думку, займався справжнім ділом. А без сього гадають, що я нероба, і не без причини дивуються.
Достеменне, що неробство важче гір Кавказьких. Але хіба тільки й того людині, щоб купувати, одружуватись, посягати, воювати, позиватися, кравцювати, будуватись, ловити звіра?.. Чи лише тут наше серце завжди невиступне?.. Ось тут відразу постає причина нашої убогості: ми, втопившись серцем у нажиток світу і в море тілесних потреб, не маємо часу ввійти всередину себе, очистити і полікувати пані тіла нашого — нашу душу. Забули ми самих себе за несхитним ворогом нашим — невірним тілом, день і ніч піклуючись про нього. Схожі ми на дженджика, що турбується про чоботи, а не про ноги, про гарну шапку, а не голову, про золоті гаманці, а не гроші... Яка ж нам від цього марнота і трата? Хіба не всім ми забезпечені? І справді, всяким добром тілесним, зовсім тобі віз, як у приказці, та без коліс. Однієї лише душі своєї не маємо. Є, правда, в нас і душа, але така, які в шкарбутика і подагрика ноги чи матроський, не вартий алтина, козирок. Вона в нас розслаблена, сумна, вередлива, боязка, заздрісна, жадібна, нічим не задоволена, гнівається сама на себе, худа, бліда, саме така, як пацієнт з лікарні. Така душа коли б в оксамит одяглась — чи не гроб то був би їй оксамитний? Коли в світлих залах бенкетує — чи не пекло то для неї? Коли весь світ славить її портретами і в піснях, тобто звеличує одами,—чи ж не жалібні для неї сі пророчі сонати: «В таїні заплаче душа ваша» (Ієремія), «Схвилюються... і почити не зможуть» (Ісайя)?
Коли сама таємниця, тобто центр душі, гниє і болить, то хто чи що звеселить його? Гей, пане мій і люб'язний приятелю! Пливіть через море і зводьте очі до гавані. Не забудьте себе серед багатства вашого. Одного хліба вже досить маєте, а чи багато іншого? Раб ваш ситий, а чи задоволена Ревека? Ось воно: «Не хлібом єдиним жива людина...» Про сей останній, янгольський, хліб денно і нощно печеться Сковорода. Він любить такий хліб понад усе. Дав би по хлібині (млинцю) і всьому Ізраїлю, коли б був Давидом, як пишеться в «Книзі Царств», але й собі замало.
Ось що він робить, перебуваючи в пустелі.
Люб'язний добродію!
Вам завжди слугою покірним...
І люб'язному нашому Степанові Микитовичу панові Курдюмову.
Отцю Борису і його синові кланяюсь, коли можна, й Іванові Акимовичу.
Милостивому добродієві панові Артему Дорофейовичу в Харків.
 
Листи Григорія Сковороди до М.І. Ковалинського
I
Найжаданіший друже Михайле!
«У всьому найкраще додержуватися міри». Надмірність породжує пересиченість, пересиченість — нудьгу, нудьга ж — душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим. Немає години, непридатної для занять корисними науками, і хто помірно, але постійно вивчає предмети, корисні як у цьому, так і в майбутньому житті, тому навчання — не труд, а втіха. Хто думає про науку, той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні він і здавався бездіяльним. Хто по-справжньому що-небудь любить, той, доки улюблений предмет з ним, не відчуває, здається, від цього особливого задоволення, але як тільки цього предмета не стане, як він уже переживає найжорстокіші любовні муки. Чому це? Тому що, коли не любити всією душею корисних наук, то всякий труд буде марним. Зрештою, любов, навіть при бездіяльності, досліджує і розмірковує, і чим більше відходить від занять, тим сильніше прагне до них. Мені добре відомо, як любиш ти наукові заняття, і я зовсім не хочу сказати, що тебе треба заохочувати, оскільки ти більш ніж достатньо виявляєш завзяття на ниві науки. Особливо таке спонукання недоречне зараз, під час канікул. Я пишу про це тільки для того, щоб ти знав, що я відчуваю, а я така людина, яка ніколи не може насититися розмовою з друзями. Зваж і на те, що людям, які люблять благочестя, особливо приємні чисті душею юнаки і отроки, від природи нагороджені щасливими здібностями. Сократ їх звичайно називає дітьми божими. Тому я шлю подяку твоєму чудовому дядечку, протоієрею, вельмишановному отцю Петру за те, що він допоміг мені зав'язати з тобою дружбу, яку я вважаю для себе щастям. А щоб у розлуці зі мною ти не тужив, я вирішив написати для тебе декілька благочестивих грецьких сентенцій як пам'ятку. Як тільки з'явиться в тебе бажання поговорити зі мною, поглянь на ці вислови, і тобі здасться, ніби ти розмовляєш зі мною; згадуй при цьому, які розмови любить вести твій друг. Отже, перша сентенція хай буде така: 1. ...«Кращий путівник в старості — це мудрість», або... наука, бо людину в старості залишає все, крім науки.
2. ...«Прекрасна і велична любов до чесноти». Бо не можна не поважати того, в кому вбачаєш оселю чесноти; адже де любов до чесноти, там повинна бути гідність.
3. ...«Маючи друзів, вважай, що ти володієш скарбом». Ніщо, говорить Сенека , так не радує, як вірна дружба.
4. ...«Прекрасне трудне».
5. ...«Короткий шлях до зла»... Оце тобі на пам'ятку від мене.
Твій новий друг Григ. Ск.
Липня 9, 1762.

Листи Григорія Сковороди до М.І. Ковалинського 2
Здрастуй, мій скарбе! Найдорогоцінніший Михайле!
Можливо, й з тобою, найдорожчий, ці кілька днів я був грубий і обтяжливий; тоді я і сам собою був незадоволений. Бо коли я нудьгую, коли я смутний і роздратований, тоді можу не бачитись і не розмовляти з тобою, як це ми звичайно робимо, тому й не дивно, коли ти міг подумати щось недобре про мене. Але як не вболівати, мій друже, коли від мене відірвали того, хто був однією з найбільших моїх відрад і втіх. Ніхто більше за мене не радіє дружбі: це моя єдина втіха і мій скарб; що ж дивного в тому, що, віддаючись печалі, я не додержав міри? Ми вибачаємо тому, хто плаче, загубивши дорогого коня, або віддається печалі після пожежі. Треба вибачити і мені, бо я не бачу того, хто для мене найдорожчий, і боюся за нього. Тим більше, що людська душа і друг, безсумнівно, цінніші за все інше. Коли б він був у безпечнішому місці, я менше непокоївся б, але ж він перебуває в панському дворі — кублі обманів і злочинів. Людина в твоєму юному віці недосвідчена, легко піддається обману і впливові аморальності; я сам маю досвід і тим більше непокоюся — непокоюся і маю право непокоїтися.. Бо що мені робити в житті, чим заповнити свій дух, про що піклуватися? Ні про що не турбуватися, ні за що не переживати — значить не жити, а бути мертвим, адже турбота — рух душі, а життя — це рух. Одні піклуються про одне, інші про інше; я ж турбуюся про прихильні до мене, дружні мені душі отроків і юнаків. Але де труд, там і спочинок. Де турбота, там і радощі. Скупий турбується про золото, страждає через золото, але іноді і тішиться золотом і, щоб тішитись, віддається турботам і радіє, втомлений турботами. Так і я люблю тривожитися душею за благополуччя друзів, щоб коли-небудь зазнати також і втіхи, хоч я її зазнаю уже й тепер. Бо що може бути солодшим, як коли тебе любить і прагне до тебе добра душа? Що може бути приємнішим, ніж любов друга? Я не люблю ніякого дару, якщо він не пов'язаний з любов'ю і доброзичливістю. Для мене нема нічого дорожчого чи солодшого, ніж душа, яка мене любить, хоч би бракувало всього іншого. А моя турбота, і радощі, і слава, і, я сказав би, життя, при тому вічне життя,— що це таке? Дружня душа, душа, що любить мене, душа, що пам'ятає про мене. її я ціную більше, ніж піраміди, мавзолеї та інші царські пам'ятники. А що є благорозумнішим від благородної душі і що більш вічне? Я непокоюся тому за мого найдорожчого Яшу і турбуюся за нього, що коли-небудь і він мене полюбить, хоч він і тепер уже любить. Адже любов породжується любов'ю, і, бажаючи бути любимим, я сам перший люблю. А хто не любив би душі цього хлопчика? Уяви собі, наскільки сильніше я непокоївся б, якщо б з тобою, хоч ти і не хлопчик, а дорослий, сталося щось погане. Адже заради тебе, одверто кажучи, заради тебе одного, я залишив мій такий приємний спокій, пустився на життєві хвилі, протягом двох років зазнав стільки ворожнечі, зіткнувся з такими наклепами, з такою ненавистю. Інакше ніякий архімандрит або настоятель монастиря не відірвав би мене від найсолодшого спокою на шкоду моїй репутації і здоров'ю, коли б значно раніше їхніх наполягань і вимог я не побачив тебе, коли б з першого погляду ти не полюбився б так моїй душі. Я думаю, ти пам'ятаєш, як я був обурений, коли тебе запрошували до панського двору, коли ти мало не зробився викладачем німецької мови,— як тоді, повторюю, я обурювався? Так буває, коли в левиці відбирають її малят або у чадолюбивої жінки віднімають її дитину. І я зазнав цих почуттів, тому що бачив, як недалеко ти був від загибелі, коли б став учителем або офіціальним учителем іноземної мови в панському дворі. Всі дивувались, підозрівали, а мої вороги з мене сміялись — в чому справа, чому я піклуюсь про тебе більше, ніж про рідного брата. Тому, якщо мене турбує доля мого Якова, полюбити якого ти сам дав мені нагоду і привід, і якщо я був корисним іншим, то всі вони зобов'язані цим тобі, тобі, який один лише витягнув мене з тихої пристані, або, вірніше, любов моя до тебе витягла мене; тобі, кого я так полюбив, що якби ти став навіть моїм ворогом, я не міг би ненавидіти тебе і відмовити тобі в чому-небудь корисному для тебе... Я знаю, така вже моя натура, що, будучи в стані великого гніву, я відразу стаю лагіднішим навіть до найлютіших ворогів своїх, як тільки помічаю хоча б незначний вияв прихильності до мене. Як тільки ж помічаю, що хтось мене любить, я готовий віддати йому половину днів життя мого, якщо б це було можливим і дозволеним, зрештою, хто добровільно заради другого наражається на небезпеку, той певним чином ніби витрачає своє життя для нього. Іноді може здатися, що я гніваюся на найдорожчих мені людей: ах, це не гнів, а надмірна моя гарячковість, викликана любов'ю, і прозорливість, тому що я краще від вас бачу, чого треба уникати і до чого прагнути. Отже, поки я усвідомлюю самого себе, поки душа керує тілом, я буду дбати лише про те, щоб усіма засобами здобути любов благородних душ. Це мій скарб, і радість, і життя, і слава. Любов же викликається любов'ю, яку породжує ласка і прихильність у поєднанні з чеснотою. Але ти мені з усіх найдорожчий, і я не пожалкую за моєю самотністю, хоч здоров'я моє і стало підупадати,— якщо ти залишишся моїм другом.
Бувай здоровий, найдорожчий мій друже!
Твій Григ. С.

Листи Григорія Сковороди до М.І. Ковалинського 3
Найжаданіший Михайле!
Тому що з усіх втрат втрата часу найтяжча, то навіть одна мить цих ангельських днів така цінна, що перевищує все, що ми маємо, навіть себе самого на стільки, на скільки час перевищує все, чим ми володіємо. Бо наша внутрішня людина тепер не обтяжена плоттю, ніби, звільнившись від пут або знайшовши нові крила, піднімається високо, неначе орел, ширяє, носиться і літає в безмежних небесних просторах, як по рівнині відкритих полів, прагнучи проникнути і досягти божественної краси, де ангели безперервно дивляться на лик отця, радіючи людській долі. О приємні, як нектар, нинішні дні, яких цінність більша за всі речі й інші дні! О прикрі й важкі перші дні посту, куди ви нас ведете? Так всяка чеснота і всяке благо спочатку уявляються гіркими, а під кінець стають солодшими. О мій найдорожчий Михайле! Стережися ці деньки витрачати на пусте! Пам'ятай, що вони скарб, зрозумій, що твоя доля набагато краща долі перських царів. Чого нам боятися, якщо ми тут спочиваємо? За допомогою часу можна купити небо, навіть самого бога. Я ніколи не перестану переконувати тебе, щоб ти присвятив себе не вульгарним музам, а прекрасним ділам, які зневажає юрба, тим книгам, яких, як каже Мюре , «рідко хто бере в руки». А для заохоти не можу не скористатися такими словами нашого Еразма: «Пам'ятай, що ніщо не минає так швидко, як юність». Хай також завжди живе в твоїй душі і такий вислів Плінія: «Загублений той час, який ти не використав на навчання».
Якщо б я мусив спонукати тебе, то я б швидше вмер, ніж перестав би це робити в нинішні дорожчі за золото години, незалежно від того, слушно це чи ні. Прийде час, коли, обтяжені їжею і напоями, ми схилимось до землі, не маючи сили підвести найпрекрасніші очі нашої душі. Тепер же, коли цей, як говорить Марон, вогонь простого дихання вільний і дійовий, чому ж перестанемо ми злітати в небо? Навпаки, нам треба вправляти наші крила, щоб коли-небудь досягти того рубежа і мети, які втоляють всяку спрагу і про які наша найдорожча родительська церква співає: «Желаній краю, вірних утвержденіе» та ін. Не хочеться кінчати, все ж кінчаю. Бувай здоров, моя душе!
7 лютого Твій Григ. Саввин.

Листи Григорія Сковороди до М.І. Ковалинського 4
Найдорожчий мій Михайле!
Оскільки зараз мені нічого тобі сказати, то через моє посередництво з тобою буде розмовляти наш Плутарх — муж, сповнений віри і чесності, найвидатніший з тих, хто присвятив себе благородним Музам, цим чарівним Каменам (музам) і небесному Гелікону. Але невже тобі не здається дивним, навіть надзвичайно дивним те, що в мене, друга, не вистачає слів, особливо для тебе? Щодо мене, то таку людину я вважаю пустішою, ніж сама філософська пустота. Але зрозуміло, коли я беруся писати тобі, то завжди мушу дбати про поміркованість у моїх почуттях до тебе, а не про їх багатство. Я належу до тих, хто настільки цінує друга, що становить його над усе і вважає друзів, як говорить твій Лелій , найліпшою прикрасою життя.
Кожного вабить до себе своя пристрасть.
Я зневажаю Крезів, не заздрю Юліям, байдужий до Демосфенів, жалію багатих: хай набувають собі, чого хочуть. Я ж, якщо я маю друзів, відчуваю себе не лише щасливим, але й найщасливішим. Тому що ж дивного в тому, що для мене нема нічого приємнішого, ніж вести розмови з другом. Тільки б бог зміцнив мене в своїй чесноті, тільки б він зробив мене людиною, гідною і дорогою для себе, бо добрі люди — це друзі божі, і лише серед них зберігається найвищий дар, тобто справжня чиста дружба. До всього іншого у мене немає ніякого діла, як твердить прислів'я.
Бувай здоров, найдорожчий, і люби разом з добрими науками чесноту — джерело всякої втіхи, і відплачуй нам любов'ю за нашу любов!
Твій Григ. Саввин.

Листи Григорія Сковороди до М.І. Ковалинського 5
Найдорогоцінніший друже мій Михайле!
Хто такий був цей Демонакс, для мене ще не ясно. Припускаю лише, що він був лаконцем, а цей тип людей славився не стільки красномовством, скільки дотепністю і відданістю чесності. Але що він був за людина, я бачу вже по його вислову, який мені дуже подобається. Ось він:
...«Учись на прикладах інших, не будеш знати горя». Цей вислів задля вивчення дослівно перекладаємо так: «Вчися на чужих прикладах і будеш вільний від нещасть, тобто не зазнаєш лиха». Я вважаю, що ти знаєш його перший вислів, в якому він засуджує тих, хто дуже турбується про порядок всесвіту, а про непорядок у власних справах і не думає. Щодо першого вислову (про другий ми говоритимемо в іншому місці), то дивно, як ми всі в цьому грішні. Бо, якщо б ми, як твердить Теренцій, вчились на досвіді інших, виносячи з нього корисне нам, і якщо б ми вдивлялись в життя інших, як в дзеркало, то значно менш стосувалися б до нас слова: досвід — наставник дурнів. Така поведінка, крім того, що вона дуже корисна, становить також надзвичайно приємне видовище. Мудрі люди багато думають про це. Вони, як кажуть, плаваючи на кораблі, вивчають з користю для себе нещастя інших і дивляться на них згори, як гомерівські боги, які, дивлячись з небес, радіють не тому, що з іншими щось сталося, а тому, що бачать себе непричетними до цих нещасть і почувають себе в безпеці. Для чого ж нам розглядати ці розкішні видовища поганців? Хіба світ і народ — не краще видовище, до того ж безплатне, подібне до відомого Піфагорівського торжища? Ти бачиш, як один стогне під тягарем боргів, другий мучиться честолюбством, третій — скупістю, четвертий — нездоровим бажанням вивчити безглузді речі. І хто їх усіх перерахує? Розбери душевні почуття, і ти впевнишся. Я тим з більшою охотою сказав про це, що наближаються і скоро настануть канікули, підстерігає нудьга. Якщо ти не озброїшся проти неї, то бережись, щоб ця тварюка не зіштовхнула тебе не з мосту, як кажуть, а з чесноти в моральне зло.
Бувай здоров, найдорожчий! Тепер нам дуже легко буде бачитись, і поговоримо перед від'їздом.

Листи Григорія Сковороди до М.І. Ковалинського 6
Мир тобі, мій брате!..
Я визнаю твої таланти і твою ретельність до науки, а також доброчесність і дуже радію з цього...
Однак у великій справі достатньо і бажати. Невже, питаєш ти, і в чесності слід зберігати міру...
Чесноти у повному розумінні — це віра, надія і найвеличніша з усіх і безкінечна любов... Всі вони без кінця творять. Властивість віри помічати або розуміти, а чим більше хто помічає, тим більше плекає надії, а чим більше плекає надії, тим полум'яніше любить, з радістю творить добро в якнайширшому, наскільки можливо, обсязі, безмежно і безмірно. О, якщо б ти, мій друже, міг коли-небудь досягти цієї твердині! О, як небагато тих, кому вдається наблизитись до цього Корінфа! Чи хочеш досягти? Для цього потрібні підстави, які ви називаєте засобами. Які ж засоби? Вони такі: знання грецької і римської літератури, яке дається нічними заняттями (я називаю тобі уже засіб засобу), втеча від юрби і мирських справ, зневага до багатства, піст і стриманість, коротко — зневажання плоті, щоб здобути дух. Такі ж, нарешті, і звичайні чесноти, притаманні навіть непорядним людям. В них слід зберігати міру, щоб досягти тих чеснот, в яких не визнається ніякої міри. Інакше, якщо ти в одну ніч зіпсуєш очі або легені, як ти після цього зможеш читати і розмовляти із святими? Яким чином ти від них дізнаєшся про бога? Віра бачить бога і сама божественна; щоб її досягти, додержуй міри в пильнуваннях і трудах і, набуваючи духовне, бережись, як би не згубити плотське, коли це плотське може тебе привести до кращого. Хіба розумно робить той, хто, починаючи довгий шлях, в ході не додержує міри? Безперечно, цей не дійде до Єрусалима, хвороба або навіть смерть перерве його подорож. Тому дивись, щоб твоє завзяття, яке не знає міри, не довело тебе до біди. Ах! не хочеться провіщати лихого.
Ти, мій Михайле, заслуговуєш найбільш сприятливої долі. Ти уникаєш юрби? Додержуй міри і в цьому. Хіба не дурень той, хто уникає людей так, що зовсім ні з ким ніколи не говорить? Божевільна така людина, а не свята. Дивись, з ким ти говориш, з ким маєш справу. Ти постиш? Хіба не здасться тобі не сповна розуму той, хто зовсім нічого не дає тілу або подає йому лише щось отруйне? Зменшуй зайву їжу, щоб осел, тобто плоть, не розпалювався з іншої сторони, не мори його голодом, щоб він міг нести сідока. Такі ті прекрасні речі, які без міри стають дуже поганими. В такому віці, як твій, бувають такі, що надмірно віддаються вину, і такі, які надмірно захоплюються кіньми і собаками або розкішним способом життя. Бувають, навпаки, такі, які ведуть занадто суворе життя. Звідси це найпрекрасніше і божественне правило: нічого надміру...
Весь твій в господі Григ. Саввин.

Листи Григорія Сковороди до М.І. Ковалинського 7
Любий Михайле!
Подібне до того, як купці вживають застережних заходів, щоб під виглядом хороших не купити поганих і зіпсованих товарів, так і нам треба найретельніше дбати про те, щоб, обираючи друзів, цю найліпшу окрасу життя, більше того — неоціненний скарб, по недбальству не натрапити на щось підроблене і мниме, що називається підлесником, і не одержати, за прислів'ям, замість чистого золота... підробку з міді або замість скарбів — вугілля. Перша відмінна ознака підлесника — мінливість і непостійність: він не може довго йти за одним і тим же і триматись одного й того ж правила, але, подібно до мавпи, наслідує інших доти, доки не одержить того, чого домагався. Але наведу слова самого Плутарха: «З самого початку слід мати на увазі постійність і послідовність (істинного друга): чи постійно він тому ж радіє, те ж схвалює, і чи скеровує він життя своє за одним зразком, як це властиво тому, хто любить дружбу і навики життя, які утворилися на основі подібності характерів, бо такий друг. Підлесник же, не маючи постійної підстави для своєї поведінки, не вибравши собі певного способу життя, який йому подобався б, а не іншому, наслідуючи іншого і до нього пристосовуючись, отже, не є простою людиною або людиною одного способу життя, але мінливого і різноманітного; з одного виду він раптом переходить в інший». Так говорить автор.
Мій Михайле! Скажи мені щиро і одверто, гніваєшся ти на мене чи ні? Невже ти тому не прислав мені жодного листа, що я знайшов твої вірші дещо необробленими? Навпаки, тим частіше їх посилай! Бо хто ж народжується митцем? Вправи через помилки ведуть нас до витонченості письма. Твої вірші, якщо їх порівнювати з бездоганними віршами, справді можуть здатися такими (як я їх оцінив), але, якщо прийняти до уваги твій вік і твої успіхи в науках, вони в достатній мірі заслуговують похвали. Вір мені, моя душе, коли я був у твоєму віці, я не міг скласти і найневправнішого вірша. Отже, ти на шляху до мети, достойної тебе, коли тебе це так хвилює. Розвій мій сумнів з самого початку. Якщо вірно те, що я підозріваю, то не бійся погрішити проти правил мови. Ах, ти не знаєш, наскільки ти перевершуєш інших у письмі! Відзнач також, чи подобаються тобі ці квіточки з Плутарха; якщо ні, то змінимо стиль листа і замість них будемо посилати тобі короткі, але мудрі вислови — грецькі чи латинські або і те, і друге. Крім того, я не знаю, як себе почуваєш, особливо, як в тебе на душі. Коли що-небудь турбує твоє серце, повідай другові. Якщо не ділом, то порадою, у всякому разі, допоможемо тому, хто страждає. Про ці три речі повідом мене в найкоротших словах. Я знаю, що в тебе не вистачає вільного часу.
Бувай здоров, мій любителю муз! Тим часом з великим нетерпінням жду твого листа.
Твій Григорій Саввин.

Листи Григорія Сковороди до М.І. Ковалинського 8
Здрастуй, найдорожча мені істото, наймиліший Михайле!
...І справді, для повної і істинної дружби, яка єдина найбільше зм'якшує прикрощі життя і навіть оживляє людей, потрібна не лише прекрасна доброчесність і подібність не самих тільки душ, але й занять. І саме з цієї причини справжніми моїми друзями багато хто не може бути, бо вони не вивчали наук або ж якщо і вивчали, то такі науки, які чужі моїм розумовим нахилам, хоч у всьому іншому вони й подібні до мене.
Вельми люблячий тебе Григ. Саввин.

Здрастуй мій бажаний, турбото і втіхо душі моєї, най дорогоцінніший Михайле!
Подібно до того, як музичний інструмент, якщо ми його слухаємо здалеку, здається для нашого слуху приємнішим, так бесіда з відсутнім другом звичайно буває набагато приємнішою, ніж з присутнім. Особливо з тобою у мене виходить так, що я тоді більше люблю тебе і прагну твоєї найприємнішої бесіди, коли ти відсутній, і коли без участі тіла душа з душею безмовно і безтілесно розмовляє і проводить разом час. Тоді ніяка відстань і ніяке насичення не зменшує приємності, а, навпаки, її збільшує, насолода все більше зростає, бо зовсім інше положення і стан невидимого, ніж тілесного і тлінного. Ці міркування не останнє місце посідають серед тих, якими я звичайно пом'якшую прикрощі життя. Бо що може бути більш приємне, солодке і животворне, ніж любов? Хіба мені не уявляються позбавленими сонця і навіть мертвими ті, що позбавлені любові. Далі, хороша любов та, яка є істинною, міцною і вічною. Любов ніяким чином не може бути вічною і міцною, якщо породжується тлінними речами, тобто багатством і т. п. Міцна і вічна любов виникає із спорідненості вічних душ, які зміцнюються їх доброчесністю і не жуються. Бо як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідними людьми не виникає дружби. Тому, якщо тобі моя любов дорога, то не бійся, що вона припиниться. Бо поки ти шануєш чесноту, доти і любов зростає, подібно до того, як дерево непомітно з роками росте і само стає сильнішим, ніж смерть. Постійно знаходишся ти перед очима душі моєї, і про що б хороше я не думав, і що б я не робив, мені здається, тебе я бачу лицем в лице. Ти мені являєшся, коли я лишаюсь на самоті, ти мій супутник і товариш, коли я на людях. Коли я журюся, ти відразу ж береш на себе частину скорботи; якщо я чомусь радію, ти також стаєш учасником радості, так що я не можу умерти без того, щоб образ твоєї душі я не взяв з собою, як тінь забирає тінь, якщо тільки цей розподіл може заподіяти смерть, яка руйнує тіло, душу ж робить більш вільною. Так, вільний від тіла, я буду з тобою в пам'яті, в думці, в мовчазній бесіді: до такого ступеня любов сильніша самої смерті. Це моя любов до тебе, що постійно піклується про твоє благо, і тепер хай скаже тобі щось таке, що послужило б на користь твоєї душі і твого тіла. Але що ж мені сказати тобі?..
Вельми тобі відданий Григ. Сав.

Листи Григорія Сковороди до М.І. Ковалинського 9
Здрастуй, друже!
Прохаєш дати тобі поради щодо майбутнього життя твого і становища, особливо про те, з якими друзями підтримувати тобі зв'язок. Ти чиниш розсудливо, що заздалегідь піклуєшся про своє майбутнє. Але про твоє місце в житті поговоримо іншим разом... тепер же побалакаємо про друзів. З ким тобі підтримувати стосунки? — питаєш ти. Пхе! З хорошими,— відповідаю я коротко. А з хороших лише з тими, до кого в тайниках серця ти по натурі схильний. Бо це краща норма дружби, їжа добра, але що з того, якщо вона не подобається твоєму шлункові... Не дивно, що вона шкодить. Однак, якби то у нас, мій Михайле, було так багато хороших людей, як хороших страв! Але цього можна лише бажати, мати ж — це інша справа. Істинно добра людина, тобто християнин, трапляється рідше від білої ворони. Щоб знайти таку людину, тобі потрібно буде багато ліхтарів Діогена. Що ж робити? Слід підтримувати зв'язок з тими, які кращі, ніж інші, які звичайно вважаються просто добрими. Обирати слід щирих, постійних і простих. Про щиру душу кажуть, що вона не заздрісна, не злобна, не підла. Прості — не дурні, але відкриті, не брехливі, не облудні і пусті, бо таких людей ненавиджу більше Тартара. О, якби у нас було таких чим менше! Але що робити, якщо сей світ, тобто більшість людей, складається з таких?
«Світ — це загорожа для дурнів і балаган пороків»,— як співає наш Палінгеній.
Тому найправильнішим я вважаю здобувати друзів мертвих, тобто священні книги. В числі живих є такі хитрі, спритні і безчесні пройдисвіти, що юнака у вічі обдурюють, вливаючи свою отруту невинній простоті і особливо нападаючи на простих,— коло них у цих змій є надія на здобич. Бо і собака не їсть собачого м'яса. О, бережись таких! Скільки моральної шкоди завдали мені посланці диявола, обманувши мене. Як хитро вони вкрадаються в довір'я, так що тільки через п'ять років ти це відчуєш. Ах! Скористайся хоч моїм досвідом! Я той моряк, що, викинутий на берег під час аварії корабля, інших своїх братів, яких чекає те ж саме, непевним голосом попереджає, яких сирен і страховищ їм треба стерегтися і куди держати путь. Бо інші потонули і відійшли у вічність. Але, скажеш ти, я можу і сам стати розсудливим під ударами долі. О мій найдорожчий друже! Хіба ти не знаєш, що багато людей зазнає аварії корабля, рятується ж небагато хто — троє з ста. Чи можеш ти ручатися, що ти врятуєшся? Якщо у тебе є ліки, невже ти з власної волі повинен прийняти отруту? Досить біди, якщо ти через свою необережність її покуштуєш.
Але дзвін кличе мене до грецького класу. Тому, якщо тобі бажано буде поговорити в інший час про те ж саме, ти мені невдовзі напиши. Так ми будемо вести бесіду про святі справи, а тим часом і стиль буде вироблятися.
Бувай здоров. Твій найбільший друг Григ. Саввин.
23 листопада, з музею.

Листи Григорія Сковороди до М.І. Ковалинського 10
Здрастуй, Михайле, мій найдорожчий друже!
І мені вже скорпіон готує жало і замишляє мене вжалити. Але чого я не знесу з радістю, тільки б бути корисним тобі і подібним до тебе, заохочуючи вас присвятити себе красним музам? І природа прекрасного така, що чим більше на шляху до нього зустрічається перешкод, тим більше до нього тягне, на зразок того найблагороднішого і найтвердішого металу, який чим більше треться об землю, накладену на нього, тим прекрасніше виблискує. Неправда гнобить і протидіє, але тим сильніше моє бажання боротися з нею. Далі, чи знаєш ти, якими ліками користуються ужалені скорпіоном? Тим же скорпіоном натирають рану і дуже дійово і швидко виліковуються. Звідси в Індії, де у житлах повно скорпіонів, як у нас блощиць, кажуть, на столі постійно стоїть напоготові посудина, в якій скорпіони плавають в олії і служать для лікування на випадок укусів. Про це я чув ще 10 років тому. Проте я відверто скажу, в яку частину він збирається ужалити мене, бо ми не всюди доступні жалу, тому що захищені найміцнішою бронею невинності і нею прикриваємося. В яку ж частину він мене жалить? В ту ж, що й собака, який кусає палицю і не має сили завдати шкоди подорожньому. Ти будеш сміятися, коли я тобі розкажу про те, що я чув дома після всеношної. Отже, мені все моє життя доведеться боротися з цими потворами? Це так, мій дорогий. Наше християнське життя — це військова служба.
Бувай здоров, найдорожчий, і люби грецькі музи разом з доброчесністю!
Твій справжній друг Григ. Сав.


Найдорожчий Михайле, будь мужнім!
Твого делосського плавця я ледве зрозумів за допомогою словника. Таким чином ти на рівне відповів рівним, тобто за загадку ти побив мене загадкою. Але що має означати твій рак? Можливо, поета так же легко зрозуміти, як мавпу, коли вона розповідає. Зрештою дещо, що стосується тебе і мене, я зрозумів. Сказав преподобному отцю префектові. Він немало сміявся. Ну, а як ти? Не занепав духом? Я ж принаймні дуже задоволений тим, що не подобаюсь таким мерзотникам.
Повір мені: похвально не подобатися поганим. Чи лихословлять вони, чи обурюються, ти вперто продовжуй іти шляхом добра, а іншому не надавай ніякого значення і зневажай їх, як болотних жаб. Якщо вони самих себе ненавидять і щоденно вбивають, то як же ти станеш вимагати від них, щоб вони іншим робили добро? Нема нічого жалюгіднішого, ніж вони, і ти щасливий, що їх злобу бог обертає на твою користь. Можливо, і ми не з такою приємністю відчували б близькість один до одного, якби не зустрічали протидії з боку таких людей. Чим більше ти гальмуєш природу, тим більше її збуджуєш.
Бувай здоров і будь хороброю людиною!
Твій Григорій Сав.
З Ольшанської Іванівки 1790 року, вересня 26-го

Найукоханіший Михайле!
Мир тобі, пане божественних жадань!
Мати моя, Малоросія, і тітка моя, Україна, шлють тобі в дарунок малу доньку мою Авігею — «Ікону Алківіадську». Прийми її і, як Давид, всолоджуйся нею. Вона не зовнішнім виглядом, а серцем красуня, і вся слава — всередині її. З нею розмовляючи, розмовлятимеш зі мною. Серце моє в ній, а її — в мені. Народить вона тобі єдиного справжнього сина — се буде правдешній початок.
Лицемірний і ласолюбний рід, лаючись, зве його скаженством і буйністю. Я ж тебе, раніше юнака, нині мужа, знаходжу серцем своїм. Уся моя дума — се твоя, а твоя — се моя. Ось єдність! Любов! Дружба!..