Григорій Савич Сковорода — новатор в галузі вокальної педагогіки

Постать видатного філософа, талановитого поета, професій­ного музиканта-виконавця Григорія Савича Сковороди хвилює сучасне сус­пільство. Його творчість, що стала підсумком найвищих досягнень давнього українського письменництва та композиторства, й донині має великий вплив. Значну роль у житті та творчості Г. Сковороди мала музика. Вона була його вірною супутницею, з нею повязані всі основні етапи його творчості й діяль­ності. Народну пісню філософ вважав за засіб пропаганди волелюбних ідей, заклик до чесного трудового життя, до морального самовдосконалення.

Григорій Савич Сковорода як поет, композитор та професійний музи­кант збагатив музично-поетичну творчість новими темами, новими моти­вами та образами. Музична мова більшості його пісень тяжіє до народнопі­сенного мелосу. Водночас його пісні знаменують собою народження нового жанру — сольної пісні з інструментальним супроводом. Підтвердженням певної традиції виконання пісень Г.С. Сковороди з інструментальним суп­роводом існує безліч прикладів.
Музично-поетична творчість Григорія Савича Сковороди представлена кантами й піснями. За життя автора його пісні не друкувалися. Їх співали прості люди скрізь по Україні, ці пісні ще й досі побутують у народних
«редакціях» та переробках. Лише декілька пісень знаходяться у рукописних збірниках кінця XVIII — початку XIX ст.
Григорій Савич Сковорода був надзвичайно музично обдарованою лю­диною. Все життя не розлучався він із народною піснею, майстерно володів сопілкою, скрипкою, бандурою, гуслями. «Він почав музичне поприще в домі батька своєю сопілкою, свіріллю. Там... він з раннього ранку виходив у гай і награвав на сопілці... Поступово він так удосконалив свій інструмент, що міг на ньому передавати перелив голосу птахів співучих. З того часу му­зика і спів стали щоденним заняттям Сковороди».
Як бачимо, Григорій Сковорода, співаючи своїх пісень, часто супрово­див спів грою на інструменті або акомпанував іншим. Відомий дослідник українського музичного мистецтва О.Я. Шреєр — Ткаченко писала: «Пісні Г.С. Сковороди — це новий і значний етап у розвитку камерної вокальної музики», зокрема пісні-романси. І не тільки завдяки їхній новій тематиці, а й тому, «що це був новий тип вокально-інструментальної музики, тобто пісні з інструментальним супроводом, що? як відомо, безпосередньо пере­дували українському солоспіву [5].
Характеризуючи пісенну спадщину Г. Сковороди, досліджуючи його творчість та біографію, можна констатувати той факт, що Сковоро­да був музикантом, співаком, композитором та педагогом — вокалістом «сладкозвучия».
Незначна кількість пісень Григорія Сковороди знайшлася в наш час у вірогідних нотних записах, оскільки сучасне мистецтвознавство досі ще не має у своєму розпорядженні жодного, зробленого Сковородою запису мелодії його пісень. Мабуть саме в цьому філософська суть і зрозумілість слів Сковороди: «Мир ловил меня, но не поймал». Творами Григорія Сави-ча захоплювалися відомі українські, російські митці, вчені, поети. Твори філософа були благодатним зерном творчості Т.Г. Шевченка, який згадував Сковороду у вірші, присвяченому А. Козачковському.
Нашу увагу більше привертає значення мислителя, письменника, гу­маніста в історії розвитку як вітчизняної культури взагалі, так і його но-варторство у музичній та вокальній спадщині. Г.С. Сковороду ми вважаємо засновником побутових світських сатиричних пісень, про що свідчать праці історика української літератури М. Возняка. Органічний зв'язок пісенної творчості Григорія Сковороди з життям і долею народу зумовлює те, що не лише в тематиці, ідейному змісті, художніх образах, а й прийомах і формах Сковорода спирається на народний досвід, на засоби українського музич­ного фольклору.
Важливим джерелом для вивчення пісенної творчості Григорія Сково­роди є його текстова збірка під назвою «Сад божественных песней». Велику групу в збірці становлять алегоричні пісні, позначені соціальною спрямо­ваністю, суто сатиричні, близькі до народної творчості та сатир і байок російських поетів, попередників Крилова — Дмитрієва, Хемніцера, Ізмай-лова. Саме до них належить відомий кант «Всякому городу нрав и права» (використаний згодом І.П. Котляревським у «Наталці- Полтавці»). Багато пісень виражають протест проти соціальної нерівності й несправедливості («Ох, счастье, счастье», «Ой ти, пташко-жовтобоко», «Ах ты, свете лест­ный»). Багато рукописних текстових збірників того часу містять «Полевую песню господина Сковороды» («Ах поля, поля зелены»), яка була настільки відома й популярна в ті часи, що вважали за непотрібне фіксувати її ме­лодію. Репертуар українських лірників та бандуристів також містив псаль­ми та канти за текстами близькими до пісень Сковороди. В народі їх нази­вали «сковородинівськими», мабуть від того, що вони були перейняті від Сковороди народними музикантами.
Пісенна творчість Григорія Сковороди пронизана українським пісен­ним фольклором. Про це свідчить образність його пісень, ритміка й розмір його віршів, уживання постійних епітетів, метафор, порівнянь, які були характерними для народної творчості. Яскравим прикладом наближення побудови вірша Сковороди до побудови народної пісні є «Стоїть явор над водою», «Ой ти пташко-жовтобоко».
Г.С. Сковорода обожнював народні пісні: «Сія песнь есть из древних малоросійських и есть милая икона, образующая весну...», — таку цікаву характеристику дає Г. Сковорода українській веснянці. Подібних прикладів досить багато, тим більше, що Сковорода вперше в Україні довів цінність української пісні, піднісши її авторитет і роль у літературі, а, отже, і в усь­ому світі. Доказом наших думок є слова професора М.П. Попова про те, що Г. Сковорода, по суті, вперше в Україні усвідомив і зробив цим внесок у формування змісту підготовки вокалістів.
Григорій Сковорода сміливо підніс значення народної, а ми додамо пі­сенної, творчості. Його пісні — це новий жанр сольної пісні з інструмен­тальним супроводом. Він був новатором — гуманістом, який у пісенному жанрі багатогранно відроджував духовний світ людини. Сковорода зробив і значний внесок у систему підготовки вокалістів. Він застосовував емпі­ричний метод підготовки вокалістів, тобто метод наслідування. Сутність цього методу полягає у професійному сприйнятті учнем співу вчителя через копіювання на слух, коли голосові м'язи фіксують правильну постановку голосу, довершуючи її через особисті емоції, почуття, темперамент.
Визначаючи неординарність, своєрідну святість Григорія Савича Ско­вороди, життєвим девізом якого було: «Краще мені хліб з водою, чим мед з бідою», можна зрозуміти народну любов до генія, якого, за словами Д. Евар-ницького, люди вважали за праведника, який своїм словом, своїми піснями і чудовою грою на сопілці замовляє душевні й сердечні рани.